13.10.2021
680
13.10.2021
680
15.06.2021
671
28.07.2020
623
Власник не може бути обмежений у праві користування своїм майном через наявність позову про визнання орендної угоди щодо цього майна недійсною! Таке рішення було ухвалено ВСУ 21.11.2018 за підсумками розгляду у справі №752/6255/18.
Раніше! До суду з позовом про визнання договору оренди недійсним на підставах, передбачених положеннями 229 та 230 статей ЦКУ, звернувся орендар.
Крім того, він попросив стягнути з орендодавця витрати на ремонт, орендні платежі та моральну шкоду.
Трохи пізніше заявник клопотав у суді також про забезпечення позову, він попросив, по-перше, заарештувати орендоване ним приміщення і, по-друге, заборонити орендодавцю користуватися і розпоряджатися спірним об’єктом до завершення судового розгляду справи або до закінчення терміну дії орендного договору.
Суд першої інстанції та апеляція позов орендаря задовольнили:
Мотивували суди рішення тим, що якщо цього не зробити, то ускладниться чи буде неможливим стягнення у разі прийняття рішення на користь позивача.
Власник майна вважав рішення неправомірним!
«Він оскаржив його до ВСУ! Вказав на те, що наявність позову про визнання договору недійсним, не може бути достатньою підставою для застосування таких заходів. В наявності факт порушення норм процесуального законодавства, оскільки суди попередніх інстанцій не мотивували належним чином свій висновок щодо наявності підстав для застосування заходів щодо забезпечення позову».
В аналізованій справі суди попередніх інстанцій ухвалили рішення про доцільність застосування заходів щодо забезпечення позову (накладення арешту) з обмеженням користування, спираючись на загальні норми процесуального законодавства, фактично безпідставно припускаючи можливість невиконання можливого рішення суду, вони:
Можна сказати, що арешт та заборона були накладені та застосовані на прохання заявника!
Також суди, з незрозумілих причин, не відповіли на питання, яким саме чином прийняте на користь позивача ймовірне рішення про визнання недійсності орендної угоди вплине на права та обов’язки орендодавця як власника.
ВСУ наголосив на очевидності того факту, що наявність позову щодо договірного зобов’язання, не може бути приводом для задоволення вимог про накладення арешту на майно та для обмеження на розпорядження ним повноправним власником.
Початкове судове рішення було б справедливим, якби заперечувалося право власності на майно, а не дійсність договору оренди!
Справа розглядалася не по суті, очевидно, що рішення ухвалювалося на базі потенційного припущення, а юридичний аналіз договору, який мав прояснити підстави для визнання його недійсності/дійсності, так і не був проведений судом!
27.02.2019
224
Довірте врегулюванню правових суперечок команді професіоналів GRANDLIGA! Отримайте юридичні послуги на найвищому рівні.
Ми готові розпочати обговорення Вашого завдання. Незабаром зв'яжемося з Вами.
Повернутися